Я приїхав до Львова спочатку на два дні, щоб подати документи. В деканаті та і на всьому факультеті вже знали, що приїдуть люди з Криму. Ми були одні з перших, хто переводився на географічний в ЛНУ. І мені за один день додалось, напевно, друзів сорок Вконтакті. Їхав тоді у поїзді і навіть телефон розрядив, бо не міг всім відписати. Вони вже чекали, питали: "Як ти, коли будеш?".Від таких повідомлень хотілось скоріше приїхати і продовжувати навчання. Адже на той момент я вже не вчився два чи три тижні.
У мене не було стереотипів стосовно Львова
Вдома я працював сезонно біля моря і з туристами з Західної України завжди знаходив спільну мову. Думаю, всі кримські татари гарно з ними спілкувалися, намагались говорити українською. Іноді у деяких це виходило жахливо. В мене на той момент теж. Та ми швидко знаходили порозуміння, тому що всі люди з якими знайомився з Західної України були круті, дуже доброзичливі.
Мені легко зберігати наші традиції тут. Я працюю і паралельно займаюсь їх вивченням.
Нещодавно був майстер-клас з кави. Я знав цю тематику, але довелось дуже сильно поглибитись і дізнавсь багато чого нового. Кожен раз, коли постає питання щось вивчити зі свого, я з задоволенням вивчаю те, що не знав. І зберігати легко, навіть легше ніж у Криму. Не те, щоб легше. Більше мотивації. У Криму цього багато, воно всюди і в будь-який момент можеш щось взяти чи побачити. А тут немає, тому потрібно зберігати це в собі.
У походи ходять або один раз, або все життя. Я обрав, напевно, другий варіант
Ми за три роки пів-Криму обійшли гірського. Куди ходили? Всюди, де є гори. І подалі, і повище. Тільки в Карпатах був 2 рази всього. До них їхати далеко, мені до Кримських гір 40 хвилин на тролейбусі було, а тут 3 години на електричці. Та й погода якась незрозуміла. Тут ніби тепло, а там вже й холодно. І зараз часу нема. А тоді кожен тиждень на вихідні ходили. У походах все класно. Від початку збору до моменту посиденьок ввечері біля вогнища під гітару. Не подобається, коли спусукаєшся з гір і йдеш додому, бо закінчуються всі веселощі, цікавинки і починає відчуватись втома.
Фото з особистого архіву
Я все життя казав, що кримські татари мають жити в Криму і нікуди звідти не виїжджати, бо наші батьки так важко поверталися. Вони вибороли право жити на Батьківщині не для того, щоб ми їхали. Але потім я зловив себе на думці, що вимушений переїхати за межі Криму. В Криму стало неможливо розвиватись, це продовжується і по сьогоднішній день.
Напевно має статись щось таке, щоб в Криму змінилась ситуація, аби туди повернутись. Але я не виключаю можливості, що настільки засумую за домом, за рідними, що доведеться повернутись навіть в російський Крим. І вже там щось робити.
Авторка проекту: Анна Яценко Кафедра медіакомунікацій УКУ 2016 рік
